Пелюстки ромашки у пітьмі летять.
Мов би усмішки і сльози.
Пронизливий вітер.
Тріпоче листя і зітхає.
Мене за руку ти усміхнений тримаєш,
І скільки б не доводилось чекати,
Мені захочеться закрити віки.
І доки серце не почало тліти,
Не буду ні про що я знати.
Зламався олівець.
Здається – все.
Зламався день.
І рік, як ніби мить.
Усе палає. Все горить.
Крила обрізали.
Болить…
Болить так сильно, що не передати.
І запаливши свічку, розумію -
Без тебе жити вже давно не вмію.
А хто подумає про почуття людини?
Про суть її буття на цьому світі.
Що розписати? Що записати?
Лечу і не знаю куди.
Набридло отак без суттєво літати.
І я, по звичці, гонориста -
попрошу у вас води.
Стрільба. Зникає все в думках.
А їх так тяжко відпускать.
Між попелом у цьому світі -
Ромашок пелюстки в пітьмі летять…
Пелюстки
© Copyright: Карина Дашко, 2013
Свидетельство о публикации №113051107916
Свидетельство о публикации №113051107916
Рецензии