Помилки

А знаєш, ті, що чекають не платять борги…
За терпіння, і сльози гарячі.
Тільки б ото відшмагати добряче,
Ременем сорому від доброти.
Люди приходять, люди уміють тікати.
Випивши чаю чи кави, коли вже збираються йти.
Але за наші невинні гріхи…
Краще дивитися прямо, і промовчати.
Все іде постійно й цілковито.
Літо, осінь, зима і весна.
Але можеш й не вертатись допізна,
Знову пори року, знову літо.
Помилки збираємо в голові.
Й думаємо про проблеми перед сном.
Буде знову той вчорашній сон?
До воріт сама ти проведи.
Хай іде собі, коли захоче.
Ти співай. Тихесенько співай.
І своє усе не віддавай,
Подивись йому заціплено у очі
Знову дощ і знову терпкий вітер.
На губах застиг холодний сум.
Не треба знов перебирати дум,
Коли скінчиться літо…
Сипнеш ти попелу хоч трохи.
На свої рани й помилки.
Але комусь допомогти,
Ти не зупинишся. Доти,
Доки в самого колесо не проб’ється.
Станеш навколюшки – будеш благати.
Про допомогу. Не зможеш сам встати.
Зараз тобі це тільки здається.
Заспівай їй, доки жива.
Про те, як ти сильно кохаєш,
Що голос собі так ти зриваєш,
Щоб плакала довго вона.
Налий знову в чашку гарячої кави.
Поговори як ти горя зазнавши,
Живеш. В лоба тихенько поцілувавши,
Ти підеш від неї, як ні в чом не бувало…
А знаєш… ті, що чекають, не платять борги…