вместе

Напевно, найшвидше пливти до айсбергу разом…
Де нас ніколи нічого не зачепить.
Холодна вода..
По коліна мені твої думи, по лікті.
Як кришталева ваза,
Розіб’ється на смерть.
Розколеться…
Я відкриваю віки.
Мінливі й тяжкі, наче камінь.
Наче струм.
І я знову іду по дорогам невтішним,
Ніби бездомна.
Такими дурними роками,
Я йшла так довго в ніщо.
Брела.
Так спіло і так поспішно,
Приручи мене, наче кішку.
Я втечу, як ніби й не була.
Алебастрові ноти ніякі.
Гітара мовчить
Ох, і довго ти так протримаєшся?
Заварюю чай, як увечері.
Слова, що л’ються, як вата.
І горло болить.
Так цікаво. Пусто, та цікаво,
Коли зникають речі.
Акорд не звучний.
Почерк не розбірливий.
Напевно краще взагалі тримати
Язик за зубами.
Зовсім стріляєш невлучно.
Тепер я налякана і недовірлива.
Мені не докажеш простими
Та грішними словами.
Не тягніться до мене квіти.
Я ж бо зла.
Витягну стареньку касету.
Й буду слухати цілу ніч.
Це ж треба обов’язково вміти.
А я давно вмію.
Як це? Назавжди пам’ятати?
Це так багато – вічність…
У хвилинах біжить життя.
Далеко біжить.
До біса далеко, що тобі і не снилось.
І тут ти прокидаєшся старим.
І всі від тебе тікають.
Що є сил.
Як кришталева ваза… розіб’єшся.
Напевно, найшвидше пливти до айсбергу разом…