Скажи...

Ти кохаєш. Та СТРИМАНІСТЬ завжди в тебе ім`я…
Ти не можеш словами сказати те, що у серці…
Ти не перший у мене. Не перша у тебе я,
Ти навчився тримати  душІ зачинені двеці…
 
Ти не хочеш змінитись для мене хоча би на мить!
Відчинити дверцята.  На волю пустити птаху.
Та коли в домі – холодно, в тебе душа щемить.
За дітей, за сім`ю ти готовий  іти хоч на плаху!
 
Ти кохаєш. Та холодно, холодно  в домі мені!
Бо не хочеш, не вмієш мені про кохання сказати!
Наші ночі подружні такі мені довгі й нудні,
Разом тлієм з тобою, а я би хотіла ПАЛАТИ!
 
Ти хотів показати, наскільки кохана я,
Та боявся дітей-пташат своїх ненароком збудити…
І тому мовчав, як у небо мовчить земля,
Коли небу назустріч прекрасні тягнуться квіти…
 
О, молю, не мовчи! Не мовчи! Прокричи!
Що кохаєш безтямно, палюче, до болю, до краю!
Хай палає кохання наше і вдень, і вночі!
Ну, скажи ж мені, любий, коханий, БЛАГАЮ!