Ти мимоволі розсипав абетку…
Наче нівроку, буває і гірше,
Поспіхом, поспіхом, ніби крадій.
Інші скарби видавалися ліпші.
Боже, невігласе! Як ти зрадів…
Літери, літери – словом не стали.
Як в сиротинці невтішні маля,
Що про прийдешнє все нібито знали
Чи відчували - в тім правда своя:
Хай не сплелися дві долі в займенник
Страчене серце у пр'ийми прийм'и,
Щоб у відлунні світів незбагненних
Щемом душі відгукнулося «МИ»
Ти мимоволi розсипав абетку
© Copyright: Олеся Райська, 2013
Свидетельство о публикации №113051003085
Свидетельство о публикации №113051003085
Рецензии
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.