Стежина. укр

Стежиною, що губиться в полях,
Піду туди, де квіти пахнуть медом,
І рОсні трави тягнуться у небо,
Немов мені указуючи шлях...
 
Піду. Знайду полИну я гіркого.
Стеблину у руці своїй примну...
Тут зайве все. Немає тут нікого.
Лиш я та терпкий запах полинУ...
 
Душа розкрита. Вільна від ілюзій.
Метеликом літає по квіткАх.
Одна. Немає ні близьких, ні друзів.
Лиш - зЕлено то сИньо у очах!
 
Там коники під ноги - веселково,
Там бабки закликають у політ...
Сплету собі віночок із ромАшок,
І заплету у нього думи літ...
 
Кохає? Не кохає? Посміхнуся:
"Тут - все інакше. Суєта суєт..."
В ромашковому полі розстелюся...
Спокійно так... Все бАйдуже стає...
 
Так біло і так гАряче! ЗелЕно...
Лоскоче ноги китицями трав...
І небо... Небо - ось що є у мене!
Так, ти пішов, та неба не забрав!
 
Я полечу у небо легкокрило,
Туди, де душі прокладають шлях...
Забуду все. Щоб знову повернутись
Стежиною, що губиться в полях...