Спогади

Л.  Л. Хаймовичу, Лауреату Державної премії України

"А пока отец воевал на фронте, его жена Александра Ивановна уничтожила все документы, где указывалась еврейская фамилия, и скрывала детей под своей девичьей фамилией Мельник, сына назвала Леней, (а не Левой). Она стригла детей наголо, чтобы скрыть их еврейские черные и курчавые (особенно у дочери) волосы..."
Газета "Дайджест Е", №5(34), травень 2001р. 

Далеко від Кутейніково залізниця,
Туди із матір'ю ішли дочка і син.
Їм і тепер село те часто сниться
І крики окупантів навздогін.

Ті часті перевірки документів,
І заперечення:  "Nein Jude, nein..."
Не зрахувати Мельникам моментів,
Коли прийти міг таємниці край.

Постригтись наголо - це дуже просто,
Бо кучерявиться волосся смоляне.
Ще троє стали б жертви Голокосту,
Та вірили, надіялись, що все мине.

Бо тут живуть  свої, радянські люди,
Вони сховають, ризикуючи життям,
А при облавах скажуть:  "Nein, nein Jude",
Керуючись гуманним почуттям.

Всіх біженців із Заходу приймали
Луганські села, рідний наш Донбас,
І люди помисли про те лиш мали,
Прийшов щоб швидше Перемоги час.

Вістей із фронту біженці чекали,
Хлопчина Льоня Мельник теж чекав,
Бо батько десь його далеко воював,
Про нього нічогісінько не знали.

Та ось Радянська Армія Донбас звільнила,
Поштарка принесла листа у дім.
Всьому Кутейніково звістка була мила,
Надія враз засяяла усім.

Прийшов із фронту батько -  радість Льоні,
А багатьох не дочекалися сини...
Їх спогади, мов наяву, тепер, сьогодні...
Лишилося так мало у живих дітей війни!