Шон Маклех. Зеркало осеннего ветра

                Шон Маклех.

            ЗЕРКАЛО ОСЕННЕГО ВЕТРА.

          Глеб Ходорковский (перевод)

                " Фонарик в саду...
                Сколько раз он готов был погаснуть!
                Сколько раз..."
                (Йоса Бусон).

              Осенняя трава
              с чисто бурбонским покоем
              шепчет мне - отцветшему точно так же
              об эпохе Генриха Восьмого -
              Эпохе  молчания,
              красок густых и мрачных -
              Как хочется в этой прозрачной ненужности
              выставить на улицу зеркало,
              чтобы пугались прохожие
              в душу свою потрёпанную заглядывая,
              как хочется подошвы ботинков своих
              ироничному солнцу показывать
              пусть оно надо мной, стариком, посмеётся -
              я весь мир обошёл,и искал - то ли  истину,
              то ли тень её,
              а нашёл журавля белого,
              как и я, такого же сивого*)
              А в проулках смеются юродивые,
              А  дома. словно снег, потеряны
              А люди - как во сне - зачарованы,
              А детишек небо укачивает,
              На помойку все книги выброшены,
              А я в окно всё на вас смотрю -
              прохожие и привидения...
             

                *   *   *            


                Дзеркало осiннього вiтру


                Шон Маклех
               
                «Ліхтар в саду.
                Скільки разів він ладен був згаснути!
                Скільки разів…»
                (Йоса Бусон)

Осіння трава
З чисто бурбонським спокоєм
Шепоче мені – такому ж вицвілому
Про епоху мовчання та фарб густих -
Про часи Генріха Восьмого.
Як хочеться у прозорій непотрібності
Дзеркало на вулицю виставити,
Щоб його перехожі сахалися,
В душу свою потріпану зазираючи.
Як хочеться підошви черевиків своїх
Сонцю іронічному показувати
Хай з мене старого насміхається –
Весь світ обходив шукаючи
Чи то істину чи то тінь її,
А знайшов журавля білого
Такого ж як сам сивого.
А в провулках сміються юродиві,
А будинки як сніг загублені,
А люди як сновиди зачаровані,
А діти небом заколисані,
А книги на смітник пожбурені,
А я все у вікно дивлюся
На вас – перехожі і привиди…


© Copyright: Шон Маклех, 2012
Свидетельство о публикации №112092700886