Ішовши вздовж свого дитинства,
Я дечого багато зрозумів:
Не знав як пережить оте блюзнірство,
Від себе я ховать Себе посмів.
Я не любив себе, себе самого,
Я віцуравсь від свого Я.
Тоді не розумів лише одного -
Це була воля не моя!
Я навпростець через минулий простір,
Шукав свого, свого ім'я
І не знайшов, там лишень докір -
Ти без ім'я, нема ім'я!
Воно тобі дарма не треба!
Тобі навіщо?! Нас катма!
Багато нас - з землі до неба,
А ти сред нас краплиночка мала.
Тепер мені все дивно оте чути
Про принципи добра і зла.
Мені лише одного не збагнути:
Твоє тобі зачім і'мя?
Зачiм тобi iм я?
© Copyright: Доминик Смех, 2013
Свидетельство о публикации №113050203445
Свидетельство о публикации №113050203445
Рецензии
