Вале-тино Лученко. Если бы я был алхимиком

           Вале-тино Лученко.


        ЕСЛИ БЫ Я БЫЛ АЛХИМИКОМ.

       Глеб Ходорковский(перевод)


       Если бы я был алхимиком - жил бы в 16 столетии. Но, если сказать по правде,
я там и тогда жил. Был алхимиком и астрологом и мэтром обучения дуэлям на рапирах и шпагах. Очень часто мне кажется, что я всё это выдумал, или кто-то мне навязал все эти мои-не-мои воспоминания. Чтобы там ни было, мне не нужны ни папирусы, ни манускрипты или рецепты, чтобы сварить напиток, который вылечит тело, развеселит душу да и пошлёт её путешествовать по мирам, о которых ни в какой книге не прочитаешь. Я не сумею золото получить из свинца, но золотое сияние  возникает от прикосновений моих или от голоса над телами тех, кого я люблю.


       Небесная механика почти не изменилась с тех пор. Стали точней телескопы, но и они, как и прежде, нам разрешают увидеть только далёкое прошлое нашей Вселенной. На нашем небо много умерших звёзд. Созвездия сохранили прежнюю форму. Ситуацию "здесь-и -сейчас" не знает никто, однако все правы. И это трудно оспорить. Квантовая физика и электродинамика - это науки хорошие, но по сути это всё та же алхимия. Изменился только язык, изменились формулы. Суть-то осталась прежней.. Поэтому  мне не интересно...


        А я всё такой же горячий. Ловлю себя на том, что порой ощущаю, как правая рука влево и вниз скользит к эфесу невидимой шпаги Это меня настораживает. Боюсь - не убить бы кого-нибудь.До сих пор перед глазами убитая птица,- я неумело возился с пневморужьём.


        Дальше - больше. Я не люблю попов. Предубеждение? или ещё не зажившие раны... А может быть это пепел стучит в груди несломленного Джордано? Я понимаю, это работа у них такая. Иногда она даже полезна людям. Но так порою хотелось бы дать по этим масляным рожам торговцев ложью. Начинаю стареть, наверно...


         Я люблю поболтать с русалками. У меня есть учёная  выдра ручная. Вместе мы ходим рыбачить. Нам хватает. Я собираю травы, настаиваю их на водке, Пчёл развожу. Голыми руками  ловлю роИ.. Заимствую мёд у шмелЕй, почему-то он кажется мне вкунее. Им с лихвой возвращаю пчелиный.. Очень люблю живоплот из клубники с малиной ремонтантных сортов


          Где только это возможно высаживаю деревья. . Люблю побродить задумчиво мыслью от кроны к корням - и обратно.Медитирую.Порой становлюсь невесомым и вдруг замечаю, что я уже высоко над землёю.. И опускаюсь на копну ароматного сена. Навзничь ложусь.. Прислушиаюсь к сверчкам и вижу Небо. То, которое сейчас. В эту минуту. Так мало для этого нужно - просто НИЧЕГО не бояться.


         Я  ИЩУ ФОРМУЛЦУ СЧАСТЬЯ. Она должна быть простой. Четыре символа, Максимум пять.Я хочу всей душою, всей плотью - любить.. И брать, отдавая больше, чем взял. Чтобы хватило мне не на одну ещё жизнь. Нет, правда, я не хочу в нирвану...
         

         Такова моя исповедь, исповедь алхимика...



                *    *    *


                ЯКБИ-я був алхiмiком-


            
                Вале-Тино Лученко.


 
Якби я був алхіміком, я жив би в 16 столітті. Але, якщо по правді, то я жив у 16 столітті. Був астрологом, алхіміком, учителем поєдинків на рапірах та шпагах. Мені часто здається, що я все це вигадав чи мені хтось нав’язав усі мої_не_мої спогади. Якби там не було, мені не потрібні папіруси, манускрипти, рецепти щоб зварити трунок, який лікує тіло, звеселяє душу та посилає її мандрувати світами, про які не прочитати в жодній книзі. Я не вмію добувати із олива золота, але золоте світло може засяяти від моїх дотиків чи голосу над тілами тих, кого я люблю. А может быть этопепел стучит в груди несломленного Джордано?

Небесна механіка мало змінилася з тих пір. Стали кращими телескопи, але вони все так же дозволяють  бачити лише далеке минуле Всесвіту. На нашім небі багато померлих зірок. Сузір’я зберігають стару форму. Ситуацію тут_і_тепер не знає майже ніхто, але всі мають рацію. І з цим важко сперечатися. Квантова фізика та електродинаміка – гарні науки, але по суті  все та ж алхімія. Лише мова змінилася, помінялися формули. Суть не стала іншою. Тому мені не цікаво…

Я все ж такий запальний. Ловлю себе іноді на відчутті, як правиця ковзає вниз ліворуч до держала неіснуючої шпаги. Це насторожує. Боюся когось вбити. До сих пір перед очима мертвий птах від необережного поводження з пневморушницею.

Що далі то більше, не люблю попів. Наслання це якесь чи незагоєні рани. А може то попіл стукає в груди невпокореного Джордано? Розумію, що робота у них така. Навіть часами корисна людям. Але так іноді кортить надавати по пиці цим масним торгівцям облудою. Мабуть, починаю старіти…

Люблю розмовляти з русалками. Маю навчену видру ручну. Разом рибалимо. Нам вистачає. Збираю зілля, сушу його, настоюю на горілці. Розводжу бджіл. Голіруч ловлю рої. Позичаю у джмелів мед, він здається чомусь смачнішим. Повертаю з відсотками їм бджолиний. Дуже люблю живопліт з полуниць і малини ремонтантних сортів.

Де тільки можу саджу дерева. Люблю мандрувати подумки від крони до корінців і назад. Медитую. Часами втрачаю вагу і помічаю себе досить високо над землею. Опускаюся на копицю запашної конюшини. Лягаю горілиць. Слухаю цвіркунів і бачу Небо. Те що зараз. Для цього треба дуже мало. Треба просто НІЧОГО не боятися.

Шукаю ФОРМУЛУ ЩАСТЯ.  Вона має бути проста. Чотири символи. Максимум п’ять. Я хочу любити, кохати. Брати і віддавать  більше, ніж взяв. Щоб стачили ще не на одне життя. Насправді, я не хочу в нірвану. Така от сповідь алхіміка…


© Copyright: Вале-Тино Лученко, 2013
Свидетельство о публикации №113020209159