там, де к нча ться асфальт

Стоїть село забуте усім світом,
Немов прозорий привид зі століть,
І час його стира літо за літом
З лиця землі вітрами лихоліть.

Колись це був затишний хуторок
І яблуні цвіли щороку в квітні
Роївся понад хатами димок
І рвався до зірок у ночі літні.

Жили там люди різні у селі,
Не ідеальні, заздрісні і щирі
Старі, дорослі, юні і малі,
Крудляло їх життя у своїм вирі.

Пройшли літа, ну може років 7,
Зостались лиш руїни серед поля,
Зника село і все одно усім,
І кожен дума, що так склалась доля.

Була колись давно іще надія,
Старенька баба Надя у селі
І років 5 назад збулась остання мрія
Похоронили в ріднім хуторі її.

Жила одна бабуся і не стало,
Зника село, коли людей нема,
І сіл таких у нас ой як не мало,
І знають всі про це, і все дарма.

І так стається часто в нашім світі,
Там, де кінчається асфальт нема життя,
І все одно, що десь зростають діти,
Там, де нема асфальту - забуття...