А я кохаю дурнуватого хлопчика,
І кохаю як ніколи нікого.
Підігріваю на кухні чайника
І зі спогадами дивлюсь у те темненьке віконня.
Так, це, мабуть, з глузду зїхала
Та дурепа, яка не кохала нікого,
Від свого щастя навмисно бігала
І не гадала, що воно здожене її поряд.
У нього чудова посмішка,
Та таки щирі обійми,
Він шепче: «маленька моя»,
І ми пануємо в іншому світі.
Він грубим трохи інколи буває,
Але коли зі мною поряд
Так мовить щиро: «я тебе кохаю»
І більше нічого не хвилює.
Полюбила я колись дурнуватого хлопчика
Та колись загубилася в його дурнуватому світі
Він став моїм головним супутником,
Й в життя втілює мої доволі забуті мрії.
Покохала
© Copyright: Дружинина Елизавета, 2013
Свидетельство о публикации №113042407926
Свидетельство о публикации №113042407926
Рецензии