Доверие. Лина Костенко

То панибратство - руку на плечо.
Движение уместное лишь в танце.
Доверие – пугливый зверь. Влечёт
Его спокойный холодок дистанций.

Он любит время. Дней и лет шаги...
Он странный зверь, он любит даже муку.
Он любит расстоянье и разлуку.
Но он не любит на плече руки.

А в тех садах, сонатах соловьёв,
он слышит приближенье браконьера.
Ловушки ждёт от взгляда и от слов,
ему спектакль этот не премьера.

Душе тепло, когда в руке рука.
Тревожно без доверия живётся.
Хороший зверь, но не зови пока.
Он сам придёт. Уже не отшатнётся.

Оригинал

Не треба класти руку на плече.
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра — звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.

Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку.
Але не любить на плечі руки.

У цих садах, в сонатах солов’їв,
Він чує тихі кроки браконьєра.
Він пастки жде від погляду, від слів,
І цей спектакль йому вже не прем’єра.

Душі людської туго і тайго!
Це гарний звір, без нього зле живеться.
Але не треба кликати його.
Він прийде сам і вже не відсахнеться.