Витоки

Задовго до народження Христа,
За п'ять тисячоліть старої ери
Вже українська велич проросла
І світу понесла свої поеми.

Ми від землі, орала, орача,
Жили без меж, кордонів, частоколів,
Для захисту виймали ми меча,
Дотримувались всіх людських устоїв.

І ми були завжди живим щитом,
Що захищав від знищення народи   
І поле бою сіяли зерном
Як і на заході, так і на сході.

Ми цінимо людей і вільний труд,
Саме життя і право на свободу,
А нас насильно заганяли в бруд,
Несли погибель нашому народу.

Та переважно у своїй судьбі   
Всі ми злагоди шукали не завжди
І гинули в нерівній боротьбі
Під тяготою між владної вражди.

Минуло стільки цих тисячоліть,
Та залишився в степових просторах
Наш споконвічний хліборобський зміст
І наша віра у своїх соборах.

Ми тут з початку,  ми - широкий міст
На перехресті всіх цивілізацій            
І піднімаємося в повний зріст
З'єднуючи ці культури й нації.

І ми вбирали в себе краще все,      
Що створювали люди цього світу,
Тож тільки вся громада збереже
Гуманність, справедливість і освіту.

Це наш політ в майбутнє, у нове
І наш взірець всій світовій спільноті:
Ми м'яко відторгаємо старе,
Як у житті так і в своїй роботі.


2013