І що, здається, ми знаходим
У тих, хто зараз біля нас.
Ми кілометрів тисячі проходим,
Щоб їх знайти в потрібний час.
І я не знаю, що було те,
Що зачепило за струну душі
І потягнуло у в`язке болото,
Яке знов змушує писать вірші.
То ніжний легкий літній голос
І теплий холод дужих рук,
Надійних слів родючий колос
І рідний вірний серця стук.
І поцілунки губ жаданих,
Які мов електричний струм,
Б`ють дуже влучно і неждано,
Приглушують весь посторонній шум.
І той примхливий хитрий погляд
Який, я знаю, зможе все на світі,
Та більше і не бачу я нікого,
Кого обіймуть мої діти.
Люблю тебе
© Copyright: Марта Пройслер, 2013
Свидетельство о публикации №113041605906
Свидетельство о публикации №113041605906
Рецензии