Згадай-но дівчину-невинну голубку,
Що твої любила вірші.
Вона певно знала,як солодко мати
Кохання у своїй душі.
Нестримно як б'ється у тиші,як гучно,
Сердечко від тих почуттів.
Пробач мені,мила,мені так незручно-
Тоді я кохати не вмів;
Не зміг зберегти,не схотів зрозуміти-
Яке то є щастя-обійми палкі.
Моя ти голубко,тепер не вернути
мені твої губи м'які.
Тепер я-мов камінь тяжкий,непотрібний,
Чекаю чогось в майбутті.
І кожного вечора тихо ридаю:
-Ти була найкращим в моєму житті!!!
Спогади
© Copyright: Андрей Шмель, 2013
Свидетельство о публикации №113041106482
Свидетельство о публикации №113041106482
Рецензии