***
Крила вічності,
І забиті уламками
двері щирості,
Повертаючись вдосвіта
за надією,
Споглядаєш в віконечко
Рештки ніжності.
Лаконічністю створена,
Красномовністю знищена
І відтворена з попелу
Своїх мрій аж до відчаю.
І ламаючи бачення
І своє, і навколишніх,
Ти згораєш до сутності,
Ти стихаєш до шороху.
4.10.2008
Свидетельство о публикации №113041106227