Запали ліхтарями всю вулицю.
Ти ж напевне почув, як я йшла.
Ледве чутно, навшпиньках, не дихала...
Наче кицька, у хату війшла.
Зазирала у вікна із мороззю,
Малювала пташок на шибках,
Бурмотіла під ніс щось з сучасного
Кароліну чи може Тартак...
Я чекала - а раптом прокинешся.
Від парфумів всіма рекламованих,
Від мого небайдужого погляду,
Від флюїдів у сни зафарбованих.
Що почуєш ходу мою здалеку,
Що чекаєш з тривогою до ночі,
Що без мене тобі не переливки,
Що не спиться, морудишся поночі.
Ні, не хочу такого, щоб панського,
Чи, як принц, що за хмарами віями,
Чи того, що лиш бреше упевнено,
Тягне час нездійсненними мріями.
Не бажаю чогось нереального.
Не прошу, щоб виходив із Мерсу,
Лиш хвилюйся, коли я затрималась,
Пригортай, коли боляче серцю.
Чекай мене!
© Copyright: Ольга Сикур, 2013
Свидетельство о публикации №113041103638
Свидетельство о публикации №113041103638
Рецензии