Пташка летiла...

Птаха летіла, крила втомила:
Гори та море, в рідні простори
Серденько б'ється! Вітру вдається
Пір'я збивати  з  чорної вати -
Хмари сердиті. Руки розкриті -
Кличуть до себе клени та верби!
Що ті кордони! Пташка огорне
Крилами, пір'ям, та на подвір'я
Сяде рідненьке, мов  біля неньки!
А заспіває, ніби із раю
Святість надходить - сонечко сходить!


                Перевод Светланы Груздевой:
                http://www.stihi.ru/2013/04/15/39


Там  десь  за  обрієм  білі  є  хвилі,
Вітер  гортав  їх,  мов  книжні  сторінки…
Птаха  летіла,  покинувши  вирій,
Та,  чи  знайде  свою  рідну  хатинку?

Гори  снігів  накривали  країну,
Віхола  гнула  донизу  дерева,
Ще  й  у  вогонь  письмена  хтось  підкинув,
Списані  людством,  щоб  щезли,  напевно…

Попіл  залишився  -  сіра  то  смуга  - 
Море  широке,  як  пташка  здолає
Відстань,  чи буде  сильнішою  туга,
Аніж  крилатість..?  А  хто  ж  його  знає?

Щедра  Земля,  та  кому  в  ній  потреба?
Трави  зелені,  діброви  високі,
Пишні  поля  та  заплетені  верби,
Очі  озер  синьоокі   -  вже  розкіш.

Ланка  не  зайва,  доволі  вагома:
Піт  ніби  зник  на  долонях  спітнілих,
Ніби  хтось  рідний  відсутній  удома –
Все  зачекалося  пташки  в  довкіллі.

Довго  летіла,  покинувши  вирій,
Та,  чи  знайде  свою  рідну   хатинку?
Бачиш,  кружляє  вгорі,  понад  Стиром*,
В  небі  й  до  Турії*  буде  стежинка…
(10.04.13)

Стир* та Турія* - річки на Волині.