кохання

Кохання - це найкраще і найгірше почуття. З ним ми народжуємо мільйони метеликів у шлунку, пірнаємо без акваланга у мрії, забуваємо цінність часу.  Головним плюсом цього чудового почуття є гарний настрій і відсутність егоїзму. Ми так захопленні нашим об'єктом, що оточуючі можуть більше не боятись і не ховатись від нас. Адже ми тепер безпечні для суспільства. Ніби в наморднику та під кайданами. Ми зосереджені на своєму житті. Чужі люди нам більше не цікаві. На всіх плювати ,крім вашої половинки і вас.
Я не розчарувалась у коханні, хоч воно поробило чимало експерементів на мині. Я відчуваю біль, злість, смуток, втому, моментами швидке серцебиття, сльози не вщухають, страх, паніка, поколювання в печінці. Я хочу завити, як виє вовк. Так хочеться, але не можу. Забагато зайвих шумів.
Кохання не надихає на поезію та цікаві думки. Надихає біль. Сум. Розчарування.
Чому я досі вірю в кохання? Тому що воно існує. Не можна стверджувати що його не існує, якщо ви розчарувались в людині. Людина як приходить, так само і йде. Це на краще. Все відбувається правильно. Здається я починаю вірити в долю, хоч і завжди була впевнена що ми її самі будуємо. Насправді нашу долю нам будують наші близькі і рідні люди . А ми, тільки спостерігаємо і піддаємося . Ми не в силі протидіяти цьому.
Кохання - це досвід. Я вірю що це найкращий досвід. Він вчить всьому, що вміємо.
Я вірю в кохання. Але я не вірю людям .