история укр

Колись давно в Раю було (за те хваління Богу)
Будь хто з тварин заходить міг до людського порогу.
І кожен з них: і лютий звір, і наші перші люди,
Знав, що з добром ідуть до них і шкоди там не буде.
Легенду цю в наші часи ми казкою називаєм,
Нажаль тепер, нажаль сьогодні такого не буває.
Всі кажуть, голосно кричать: «Людина – вінець природи»
Та чесно зізнаємось собі – не всі ми людяного роду.
Насаджує людина ліс і хвалиться з нагоди,
Що зберегла вона шматочок для нашої природи…
А завтра знов хімічний хлам у землю закопає –
Земля сховає усе те, що море не приймає.
Забувши назавжди про тих, кому другом називався,
З рушницею людина в ліс – тікай, хто не спіймався!
Та час на місці не стоїть: заводи, бомби, яди…
Щоб про природу розказать дітей ведуть до зоосади!
Все менше місця для тварин – ростуть міста, дороги
І ми вчимося не жаліти котів, собак голодних.
Ми пишем ваші імена в Червону книгу світу
І забуваємо про те, що ми теж природи діти.
І що коли ми знищим все, природа шанс нам не залишить –
Останній рід людський малий ніхто в ту книгу не запише.