Скажи, він так само гладидь твої руки,
І поправляє кудряві твої локони?
За звичкою, любов'ю, із-за скуки?
Ти не стоїш вже перед ним немов би вкопана?
Скажи, як називаєш ти його в пориві ніжності?
Так само закриваєш очі і відкриваєш ротик?
Вибач що чіпляю твої душевні цінності,
Та я втомився. Я більше не слухняний котик.
Та все ж шукала ти на мене схожого?
З таким же голосом і кольором очей?
Того колишнього - терпеливого і гожого?
Хто підібрав найкращий із ключей?
Та все ж скажи ти очі не ховаючи,
Скажи, без гніву і без нудних образ,
Скажи, не з жалості і стерво не вмикаючи,
В мені ж душі не чула ти той раз?
Не треба плакати - я вийду до прихожої,
І не зважай на стрій словесного лиш граду.
Скажи, чи ти знайшла вже схожого?
Тепер лиш чесно, душа у тебе рада?..
1..
© Copyright: Константин Бобров, 2013
Свидетельство о публикации №113040403437
Свидетельство о публикации №113040403437
Рецензии