А знаєш, мої руки все ще пам'ятають твої руки...
Долоня у долоні... О, які ж ті пестощі були!..
Твої губи... Як затуляв я неохоче ними звуки
І дихання той жар гарячий їх аж до ліктя пройняли...
У них у пам'яті іще залишився твій запах,
Твоє все тіло знають краще ніж твої!
Смак твоїх сліз вкушали на канапах
І ті укуси!.. Ніжні та міцні...
Вони із одиниць пізнали твою кров,
На них найбільше, певно, твоїх відбитків пальців.
Та і в самих та біль бува вертає знов,
Згадаючи машину, двері, літо, двух засранців!..
Вони завжди втішали - пам'ятають й розуміють,
Будь то номер телефону, смс-ка, жест...
Вони ще не забули як нас мирити вміють,
І з двох мізинців наших склавши "дружній" хрест...
В руках - усе! Не в голові! Не в серці!!!
На них ті спогади, усі ті відчуття!!!
Від доторку лиш їх мурашки пробіжать червоним перцем...
На них минуле... Шрамами і ранами ниття...
Руки... надихнуло
© Copyright: Константин Бобров, 2013
Свидетельство о публикации №113040403329
Свидетельство о публикации №113040403329
Рецензии