Пам’яті Миколи Даниловича Сома
(5.01.1935 – 27.03.2013)
Безцінний дар втрачаємо…
Поетів…
Тому й їмо знесолену їду.
І як, колись давно,
Апологетів
Не слухали на смуток та біду.
А дощ сльозу розбавить геть…
Солону…
У горлі стали зім’яті слова.
І в теплий день стою
І весь холону,
Немов зловила протяг голова.
Уже не чути ніжну колискову,
І хто тепер розкаже про війну,
Хто оспіва мураху чорноброву
Чи крикне: «Порибалити гайну!..»
Весна зайде в осиротілу хату,
Хотів би ти цього чи не хотів…
А сніг журби (незайманий, лапатий)
Угору до безсмертя полетів…
31.03.2013р.
Пам ят Миколи Даниловича Сома
© Copyright: Сергей Кононенко, 2013
Свидетельство о публикации №113040103177
Свидетельство о публикации №113040103177
Рецензии