Лунь Юй. Гунь Чан. Глава п ята

Гнома перша

Мовив отак
про Гуньє Чана мудрець:
        - ПрИкладний суджений!
          В'язаний чорним ретяззям
          хоч і бував,
          та без вини потерпав.
                Обмудрувавши, він,
                доньку пошлюбив із Чаном.

Гнома друга

Розміркував
так про Нань Жуня мудрець:
          - Небезкорисний він
            в краї, де Путь урядує.
            Втрачено Путь -
            ловко уникне покар.
                Й змовив Нань Жунєві
                брата старішого доньку.

Гнома третя

Славний Цзи Цян -
муж благородний! Бо ж Лу -
царство шляхетчини,
звідти й достоїнств надбанок.

Гнома четверта

Сутність свою
багнучи взнати, Цзи Гун
спрошував мудрого:
                - Вчителю, хто я насправді?
                - Ти - мов скудель, -
                мовлено. - Як то - скудель? -
                Цзи перепитував.
                - Банька офірна коштовна.

Гнома пята

Хтось обронив:
- Юн, хоч і людинолюб,
та не проречистий.
             Мудрий на те зауважив:
                - Нащо йому
                пишне вітійство далось?
                Гостроязикого
                часто ненавидять люди.
                Я не скажу
                він чоловічний, чи ні,
                лиш переконаний -
                зайве йому красномовство.

Гнома шоста

Ци Дяо Кай,
кого до служби схиляв
мудрий, відмовлював:
               - Я не упевнений в тому,
                що ізмудрів
                й справлюся з ділом значним.
                Був задоволений
                словом розважливим вчитель.

Гнома сьома

Мудрий сказав:
              - Путь і учення моє
                не вкоріняються.
                Зійду, мабуть, на плота я
                та й попливу
                річкою в море. А хто ж
                супроводжатиме
                вчителя? Ю, безперечно.
                Вчувши таке,
                втішився зело Цзи Лу.
                Вчитель продовжував
                звільна між тим промовляти:
                - Мовить про Ю:
                переважає мене
                він у хоробрості.
                Шкода лиш - лісу не знайде,
                щоби того
                побудувати плота:
                тямки не вистачить,
                зваги ж - не завжди достатньо.

Гнома восьма

Якось спитав
мудрого вой Мен У Бо:
                -Людинолюбністю
                Ю володіє шляхетний?
                Мовив мудрець:
                - Те невідомо мені.
                Та перепитував
                вдруге У Бо войовитий.
                Так відказав
                вчитель: - Спроможний Цзи Лу
                воєначальником
                стати в могутній державі,
                де бойових
                тисячі є колісниць.
                Та чи держиться він
                людськості – того не знаю.
Питано ще:
             - Мудрий, що скажеш про Цю?
                - Можна призначити
                Цю управителем селищ
                з тисяч дворів,
                старшинувати подвір’ям
                роду князівського
                де колісниць пребагато.
                Та чи людний
                Цю – невідомо мені.
Втретє спитав У Бо:
             -Чи - притаманна гуманність?
                Знаю, що Чи
                може посланців прийнять,
                перепоясаний
                стоячи біля престолу.
                Твердити все ж
                він милосердий чи ні
                я не наважуся:
                відати того не можу.

Гнома дев'ята

Спрошував так
вчитель Цзи Гуна: - Скажи,
хто кебетливіший –
ти чи ***й? І озвався
щирий Цзи Гун:
            - Чи ж обісмілиться Цзи
              рівним ***єві
              зватися: єдне почувши,
              десять речей
              урозуміє ***й.
              Я ж, як почую що -
              кроки на два обміркую.
                Мудрий відрік:
                - Так, ти – не рівня йому.
                З ним порівнятися
                з нас ні один не зуміє.

Гнома десята

Учень Цзай Юй
спав серед білого дня.
              Вчитель відзначував:
            - Класти різьбу неможливо
              на трухляку;
              висохлий тиньк з кізяків 
              вже не розгладити.
              Юєві пощо картання?
                Потім додав
                мудрий: - Спочатку людей
                слухав я, вірячи
                в те, що проречене - сповнять.
                Нині – не так:
                слухаю й далі дивлюсь,
                чи ж поробилося?
                Так я змінивсь через Юя.

Гнома одинадцята

Вчитель сказав:
           - Муж непохитний мені
             ще не зустрінувся.
                - Ондо Шень Чен, - хтось промовив.
                Мудрий відрік:
                - Не подолає Шень Чен
                й власні пожадання.
                Де ж йому бути несхитним?

Гнома дванадцята

Мовив Цзи Гун:
              - Чого не хочу собі
                разу отримати
                я від людей, - те волів би
                я не робить
                людям і сам. І сказав
                вчитель: - Досяжнеє
                те. Та проте – не для тебе.

Гнома тринадцята

Мовив Цзи Гун:
          - вчителя знані труди,
           прецінь незвідані
           слово про Путь та Праматір.

Гнома чотирнадцята

Цзи хвилювавсь,
що не поспіє здійснить
навід учителя,
перш, ніж подальше почує.

Гнома п'ятнадцята

Відав Цзи Гун:
            - Чом Кун Вень Цзи нарекли
              «Вень», чи «Просвітником»?
                Вчитель відказував: - Був він
                мислю швидкий,
                вчитись любив, не стидавсь
                радитись з нижчими.
                Тому і зветься - «Просвітник».

Гнома шістнадцята

Вчитель казав
так про Цзи Чана, що він
муж благородніший
й має чотири чесноти:
            себе держить
            завше з достоїнством він;
                предобросовісно
                старшим слугує й поштиво;
                є для людей
                щедрим дбайливцем, народ
                по справедливості
                шле на суспільні роботи.

Гнома сімнадцята

Мудрий рече:

Ось Янь Пінь Чжун
істинну ґречність являв:
був обіхідливим
навіть до давнішніх друзів.

Гнома вісімнадцята

Мудрий рече:

В князівстві Лу
Цзан, що Просвітником звавсь,
в домі утримував
для ворожінь черепаху.
                Розмалював
                засклепи горами він,
                повицяцьковував
                присохи  геть осокою,
                щоби вона
                наче удома була -
                вельми почитував.
                Мовити: де в нього розум?

Гнома дев'ятнадцята

Вчителя так
учень Цзи Чжан запитав:

 - Був удостоєний
 радника місця три рази
 знаний Цзи Вень
 й радощів не проявляв;
 місце утративши,
 тричі не виказав ремства;
 передавав
 небезпремінно діла
 дальшому раднику.
 Що ж той Цзи Вень за людина?

Мудрий відрік:
           - Відданий громадянин.
Учень допитував:
         - Може Цзи Вень - чоловічний?
Вчитель сказав:
         - Знати не можу того:
            з того, що мовлено,
            людинолюбства не слідно.

Знову питавсь
вчителя учень Цзи Чжан:

 - Смути часиною,
 як умертвив самовладця
 князівства Ци
 княжий сановник Цуй Цзи,
               Чень Одукований,
               що десятьма четвернями
               там володів,
               кинув маєтність і пост -
               від беззаконності
               в князівства інші подався.

   Кажуть проте –
   блага він довго шукав:
   прийде у князівство
   трохи розглядиться й каже:
   - Точно такі
   наче сановник Цуй Цзи,
   тут управителі, -
   й землі непевні покине.
   В інші краї
   прийде і виснує теж:
   - Люди тутешнії
   також Цуй Цзи не добріші.
    Що за один,
    вчителю, той Чень Вень Цзи?

- То – бездоганніший, -
                мудрий відказував учню.
 - А чи людний?
                учень Цзи Чжан запитав.
  - Того не відаю,
  начеб про людськість не йшлося…

Гнома двадцята

Муж Цзі Вень Цзи
надто обачливим був:
тричі обмислював,
потім за справу приймався.

 Взнавши про те,
 - Зайве! – учитель сказав, -
 вадять мудрації!
 Двічі обдумати досить.

Гнома двадцять перша

Мудрий рече:

Був Нінь У Цзи
мудрим, як Вей процвіла,
Путь наглядаючи.
             Та, як держатись сумління
              Кинув Чжен Гун,
              й безлад в державі настав,
              то перекинувся
              в дурника Нінь Войовитий.
                Можемо ми
                мірятись мудрістю з ним,
                глупства ж премудрого
                нам не утнути нізащо.

Гнома двадцять друга

Будучи в Чень,
вигукнув вчитель: - До Лу!
Вернемось, вернемось!
               Чутно: нездержними стали
                учні мої,
                бутні, недбахи: хоча
                ззовні освічені,
                межі собі - не поставлять.

Гнома двадцять третя

Мудрий рече:

Знатні брати -
принци Бо І та Шу Ци -
зла не трималися,
тож не зазнали й докорів.

Гнома двадцять четверта

Мудрий рече:

Хто говорив,
Про Вей Шен Гао, що той
зовсім безхитрісний?
                Оцту питав в нього хтось-то:
                навіть і тут
                він не зізнавсь, що нема -
                взявши сусідівський,
                зичений дав, наче власний.

Гнома двадцять п'ята

Мудрий рече:

Викрутна річ,
вчинки і лоск показні,
низькопоклонництво -
цим Цзо Цю Мінь варувався.
                Також і я
                цих устидаюсь речей.
                З тими дружитися,
                кого ненавидиш тайно,
                крити злобу, -
                тим гидував Цзо Цю Мінь.
                Також огидливим
                це і мені видається.

Гнома двадцять шоста

Якось були
учні Цзи Луй й Янь Юань
поруч з учителем.
                Той запросив до розмови
                й пропонував:
                - Чом не повідати нам,
                чого бажається?
Мовив Цзи Лу: - Я бажав би,
                маючи все:
                коней, коляску, вбрання
                з хутра найлегшого,
                з друзями це поділяти;
                ну а якщо,
                зносяться речі мої –
                не побиватися.
Мова була Янь Юаня:
                - Я би волів
                здержаним бути: трудом
                не похвалятися,
                власні заслуги – скривати.
Мовив Цзи Лу:
                - Бажано знати і нам
                вчителя чаяння.
Мовив учитель: - Бажаю,
                щоби жили
                в благополуччі вітці,
                друзі – в душевності,
                вдячно велися молодші.

Гнома двадцять сьома

Скрушно гукнув
вчитель: - До краю дійшло!
                Жоден не зможеться
                власний огріх осудити!

Гнома двадцять восьма

Мудрий рече:

В кожнім селі -
й там, де лиш десять домів -
гідні віднайдуться:
               ті, хто мені не уступить
               у прямоті,
               вірності. Та ні один
               з Цю не зрівняється
               в прагненні до научення.


Вільний віршований переклад з декількох підрядників та перекладів на російську. Оригінал: http://www.confucius.org/lunyu/langr.htm