Стояли роки, насувалися грози...
Здавалось від них земля стугоніла.
І існували під впливом загрози:
Долі людські у безмежжя летіли...
Надходила осінь, грізні події:
Чорнії шати людей огортали,
В мить розбивались долі, надії,-
На звістку про рідних даремно чекали...
Сумно і тяжко роки ті згадати.
Вирок:"До страти!"- в повітрі бриніло,-
Довго в архівах будуть шукати,
Як люди зникали в тій заметілі...
ЛЮДМИЛА ЖУРАВСЬКА
Свидетельство о публикации №113033003255