Присвята Л. У

Присвята Лесі Українці

Самі лиш листи без упину у вічність
З надією,щоб пророцтво збулось.
Писати!Писати!І тихо:"Самотність..."
А потім:"Та ні...Мені просто здалось!"

І в подорож знову,у пам`ять про море
про Крим написати в безсонную ніч,
досвітнім огнем ховати власнеє горе,
щоб чули лиш величі мовної клич.

Мелодія серця в зів`ялих трояндах
і в спогадах про палке почуття.
-Мій друже...Мій друже...Чи то мої клятви?
Чи слово лиш мара невільна моя?

Та скільки ж у неї правдивої віри!
Вражаюсь,читаючи поміж рядків.
Як відгук якоїсь далекої ліри,
як тії сонети...Не поета-віків.

Пророчо!Сміливо!Про долю країни
у драмі,де міф є лиш гарним взірцем.
Пророчо!Сміливо!На руїнах той віри,
що споганена була невдалим співцем.

Сім струн,що ти чуєш,
де перша-це віра,
де друга-надія,
а третя-життя.
Сім струн,де зомлієш...
Четверта-недоля,а п`ята струна-
це душі каяття.

Ще дві,щоб сховати самотності сум
у пісні гармонії тих семи струн.