І кожен день воскрешаючись з попелу
Ми – жінки знову стаємо вогнем.
А ви щоразу кидаючись словами зопалу –
Вкриваєте нас неначе дощем.
І кожного разу, коли нас ламаєте
Ми знов і знов з частинок складаємось.
Ви ж кожну ніч спокійно засинаєте,
Поки ми сльозами в пОдушку сповідаємось.
Кажучи нам слова ви ж не знаєте,
Що кожне з них ми завжди пам’ятаємо.
В глибину душі до нас зазираєте,
Поки ми десь у небесах літаємо.
У спалахах ночі, за обрієм дня –
Ми хочемо жити і щиро любити,
Не залишайте нас, без вас ми – зерня,
Що не зможе без турботи прожити.
Доля ж1нки
© Copyright: Анна Петроченко, 2013
Свидетельство о публикации №113032603156
Свидетельство о публикации №113032603156
Рецензии