Розтягнулись лабіринти днів...
Порожнеча вічності і суму.
Радість вмерла, породивши думу
Про даремність прожитих років.
Приземляє нездійсненість снів,
А реальність повна бруду, глуму,
Час розжовує людей мов гуму,
Та життя не стримати засів!
Не завжди сумні бувають ноти,
Де провалля, - там вершин висоти,
Стукіт молодих палких сердець.
Не потрібно оптимізм втрачати,
Завжди варто мріяти, кохати
І завжди із злом іти на герць!
***
© Copyright: Мыкола Ковальчук, 2013
Свидетельство о публикации №113032612070
Свидетельство о публикации №113032612070
Рецензии