Ще не зостигла від твого стану постіль,
А на порозі її вже чекає кілька нових відносин,
А на душі тільки семеро, у кишенях – восьмеро,
І це все нічого, мінімум тільки в осені.
А в тебе сльози – трамвайні колії –
Від повік до колін, від зіниць до спеки.
І що ти розкажеш своєму Богові?
Що на вічність записував себе у аскети?
Що прив’язував себе лише до її сповіді?
Що писав у повітрі до неї молитви?
Чи може згадаєш скільки у неї поглядів?
Або скільки витратив на усілякі питва?
Ти тепер просто нудна людина без мети,
Як отой чолов’яга за моїм вікном,
Уловив? Тобі вже нікуди йти.
Твій шлях викладений битим склом.
Та байдуже: чи босим по снігу,чи вітром без долі –
Уже все одно.. марне.. хребетне перекотиполе..
Перекотиполе
© Copyright: Анастасия Начёсова, 2013
Свидетельство о публикации №113032601124
Свидетельство о публикации №113032601124
Рецензии