Небесные глаза

В гарний день,погідний і весняний,
підвела я погляд  до  небес,
і відчула-дивиться на мене,
ТОЙ, що вмер, за грішників й воскрес.
ВІН у очі тихо заглядає,
І питає:-Рiдна,як живеш?
В темряві,сьогодні ти блукаєш,
а чому до Світла не ідеш?
Де твій одяг,чистий,білосніжний,
носиш речі ,пірвані,чужі?
А краса душі одвічна й ніжна,
струпом вкрита,виразки страшні,
Чом забула, Божая  Дитино,
що душа нетлінна і жива?
Ти ж живеш у погребі гнилому,
до Отця,чому ти не прийшла?
Проміняла в небі Царство Вічне,
на дочасне, темне і сумне.
На розмову з Богом не приходиш,
і забути думаєш Мене?
Серце стихло наче скам"яніло,
очі вмить налилися слізьми:
-Боже мій,як довго я грішила,
Господи помилуй і прости.
Одяг білий,чистий забруднила,
красоту згубила у гріхах,
по дорогах темряви ходила,
скалічіла зболена душа.
І забути я Тебе хотіла,
Рани ,щоб не бачити Твої,
І щоб серце моє не боліло,
що згубила,щастя у житті.
Чи, Ти можеш все мені простити,
і забути всі гріхи мої,
може,ще я зможу  відновити
шати чисті,білі і святі???.
-Зможеш все в житті своїм змінити,
як до Бога стежку віднайдеш,
Щирим покаянням  душу вмиєш,
В Святих Тайнах,Ти мене приймеш.
Сонечко  ясно світило,
на дворі стояла  весна
З небесних очей скотилась
у душу мою сльоза.