Мен судилось

Мені судилось
            
Мені судилось жити в Україні,
Де є казкові, чарівні садки
Квітучі й запашні, в які понині
Закохана, й пишу ось ці рядки.

Де є дзеркальні, чисті наче скельця
Озера небувалої краси,
Де в горах кришталеві є джерельця,
Смереки та ялинки осяйні.

Поля, колосся де до долу гнеться,
Ромашки квітнуть, маки, волошки,
Де соняшник до сонечка сміється
І верби довгокоси і гнучкі.

Тут люди працьовиті, щирі, милі,
Прості і вірні матінці землі
Шанують предків давнії могили
І віру, як не гнули, зберегли.

Тут довелося хлопця покохати,
З маленького містечка на Дністрі.
Його батьки живуть в чарівній хаті,
Веселки-вишиванки в ній дзвінкі!

І народились в мене любі діти,
Які в доросле вже життя пішли,
Вони моїй душі жадані квіти,
Мій світлий пагін, серця гімн вони!

Але болить у грудях тихо серце,
Бо є Чорнобиль на оцій землі,
Де атом виконав трагічне скерцо,
І кращіх із синів її вдягли

У саркофаг… О, в цю лиху годину
Весь світ тужив, але лікує час
І знов лелеки гнізда в’ють, й понині
Ми пом’ятаємо, хто захистив всіх нас...

Судилось жити в Україні милій,
Душею покохати тихий край,
Традиції народу і духмяний
На рушнику святковий каравай,

Співучу мову і пісні крилаті,
Завзяті танці, думи Кобзаря,
Садок вишневий, квіти коло хати
Та образи в кутку у вівтаря.
 
Мені судилось…