Стомилось серце

Стомилось серце від ворожих фраз
І груди задихаються від болю,
Торкаючись твоїх долонь, щораз
Я ніби-то вінчаюся з журбою.
Щораз твої тонкі вуста
Стають між нами ненаситно,
Як на краю сталевого ножа
Наша любов застигла непохитно.
Ніщо не зможе повернуть назад
Ті спогади минулого мого
Тебе немає, а для мене ад
І вже не буде щастя нашого святого,
А тільки ад, ад, ад, страшенний ад.
Як гірські ріки бється в тілі кров,
Гаряча кров, яка жада любові,
Наповнюючи вени знов і знову
Думки бажають дати відпочинок долі
Як хочется відчути запах волі,
Тієї волі, що чистим вітром в полі,
Розчісує поривами рясний врожай,
А те, що було й буде, - те нехай.
Як доля вирвала на серці, так йому і бути.
Найголовніше у житті це не забути,
Що дане нам воно одне.
Те, що повинно статися – мине.
Ми знаємо, бо так йому і бути.
Мине усе, лиш хвиля спогадів прилине
Відразу тіло обігріє жаль
Приспить тихенько душу і покине,
Лишивши в серці спогади й печаль.