Война чит. укр

Я чую крик, я бачу кров,
Вогонь та кулі, кулемети.
Ось постріл, вибух, постріл знов;
Із неба подають "ракети".

Я бачу матір у сльозах,-
Учора вбили її сина.
Тримає лист в своїх руках
І плаче: "Я ж життя просила!"

І це життя вже непотрібне
Ні їй, ні кожній з матерів,
Що сина втратила... Не видно
Цього буття всіх кольорів.

"Раніш я б землю цілувала,
Тепер ненавиджу, кляну!
Завжди своє все віддавала.
І хто мені що повернув?"

Вона не плаче, сліз немає.
Байдужий світ. Байдуже все!
Для неї більше не світає,
Ніхто вже радість не несе.

Вона стоїть коло могили
І каже: "Забери скоріш!
Думки про тебе полонили,
Перед очами знов стоїш."

Прийшла додому - там нікого!
Лягла на припічку - поспать!
Вже день пройшов. Пішла до нього...
До свого сина гостювать.

Вона не знала... Й... Не пізнає,
Що син живий насправді був.
Але... Тепер він помирає,
Спитавши: "Що я тут забув?"

Війна - нікого не жаліла:
Дітей вбивала і батьків.
І дім, і сад... Усе спалила...
Ми захищались, хто як вмів!

Війна - страшна, болюча рана,
З якої вічно кров тече.
І ні до кого не вблаганна,
Ніхто від неї не втече!