Шон Маклех. Сёстры прядут...

      Шон Маклех.
    

      СЁСТРЫ ПРЯДУТ...

   Глеб Ходорковский (перевод)


                "Es sitzen am Kreuzweg drei Frauen".

                Heinrich Heine.

    Один мой знакомый жил в старом каменном домике в одиночестве, аскетом. Он любил по вечерам играть на скрипке и читать старинные толстые книги в кожаных переплётах, написанных по-латыни и по-гречески. У него никогда не было мышей - он держал трёх кошек по имени Клото, Лахезис и Антропос, которые оберегали его библиотеку от мышей
   Мой знакомый давно уже умер, его домик, скрипку и библиотеку продали за бесценок.
   Я как-то вспомнил о нём и написал:


     А вы умеете шагать?
     Не по брусчатке,
     не ромашковым полем,
     а полем эфира,
     надев сапоги
     пошитые из пустоты
     сапожником странным
     с удивительным именем
     с  шилом взятым на время
     Ангелом Чернокрылым.
     А три женщины
     и доныне прядут свою пряжу
     не свои нитки тянут, а наши
     так не во-время их обрывая...
     Ни к чему я тут, не к месту
     моя нитка прядётся,прядётся
     то ли лень,
     то ли им не хочется
     обрезать её...
     Слишком долго,
     Слишком надолго
     меж ветвями рябины запуталась.
     Лучше пусть из неё свяжут
     тёплый свитер
     рыбакам бездомным ирландским
     ибо все ирландцы - бездомны
     Они потеряли свой остров
     и бредут по дорогам мира,
     перепутанным,
     как эти нитки...


             *   *   *
   

     Сестри прядуть
Шон Маклех
                «Es sitzen am Kreuzweg drei Frauen…»
                (Christian Johann Heinrich Heine)

Один мій знайомий жив у старому кам’яному будиночку самотнім аскетом. Любив вечорами грати на скрипці і читати старовинні грубезні книги у шкіряних палітурках писані латиною та грецькою. У нього в домі ніколи не було мишей – він тримав трьох кішок яких назвав Клото, Лахеза, Атропа які берегли його бібліотеку від докучливих гризунів. Мій знайомий давно помер, його будинок, його скрипку і його бібліотеку продали за безцінь. Якось я згадав про нього і написав ось такий вірш:

А ви вмієте крокувати?
Не бруківкою
І навіть не ромашковим полем,
А полями етеру,
Взувши чоботи
Пошиті з порожнечі
Шевцем з дивним прізвищем
З шилом позиченим
Ангелом чорнокрилим.
А якісь три жінки
Досі прядуть свою вовну
тягнуть нитки – не свої – наші
Так невчасно їх обриваючи…
Недоречно я тут, недоречно.
Моя нитка
Все тягнеться й тягнеться,
Обтинати їм ліньки
Чи то не хочеться,
Довга вона аж занадто
Між гілками горобини плутається,
Нехай з неї ліпше
Теплий светр сплетуть
Ірландським безхатькам-рибалкам.
Бо всі ірландці безхатьки –
Острів свій загубили
І світами блукають
Стежками
Як ті нитки плутані…


© Copyright: Шон Маклех, 2013
Свидетельство о публикации №113031509931