мушля

жила собi дiвчинка
мала дiвчинка мушлю
дiвчинка та була безмiрно закохана у твiй голос
а в мушлi чутно було океан
чутно було, як восходить у полi колос
мушля, як думала дiвчинка, мала талан.

спiвала ранесенько
до моря до зорi
але найсильнiше найкраще найвище до тебе спiва
дiвчинцi мрiялося про вишнi
що цвiтуть навеснi, наче взаємнi слова
у яких не згадують про колишнiх.

до вуст прикладаючи
забарвлену мушлю
дiвчинка наче муркотiла i шепiт її був морем
мушля була листоношею
що не зламається, зiткнувшись з горем
i не зрадить менi зi святошею.

запитала, нервуючи
у доньки океану
дiвчинка тремтiла, чекаючи вiдповiдi, як струна
правда, що кохання одне?
дiвчинцi навiть здалося, що мушля також одна
не виснажуй, прошу, мене.

вiдповiдала мушля
галасувала вода
дiвчинка не чула слiв, тiльки твiй голос чула
ехом лунаюче "так"
i заспiвала. i заридала. плачучи, позiхнула
все це - час контратак.

вiддала тобi дiвчинка
спiваючу мушлю
наказала прикласти до вуха, коли стане сумно
а там
ехом лунає "кохаю тебе"

жила собi дiвчинка
мала дiвчинка мушлю
а в мушлi чутно було океан

та хiба океан цей - не пречисте кохання?
вiчнозворушене
що тремтить.

дiвчинка й досi живе
мушля їй каже
"я кохаю тебе також"
твоїм голосом
дiвчинка та була безмiрно закохана у твiй голос.
i завжди буде.

слухай мою мушлю.