Змалювати я можу море
І жагу нескінченних пригод,
Що заманливо тягнуть у гори,
До небес, і до крайніх висот.
І я музику можу створити,
Де акорди звучатимуть в такт,
В унісон з моїм серцем, і в ритм,
Без перерви на довгий антракт.
І коли тебе знову я бачу,
Написати я можу вірші.
Мої образи втілюють вдачу,
Зрозумієш, що зараз в душі?
Зараз, як і завжди зрозумієш,
Зайвими є для серця слова.
Линуть вони, наче плач Єремії,
Лине потоком вода дощова.
Слова не потрібні, сама ти це бачиш,
Говорять до тебе знімілі вуста.
Мою зухвалість надіюсь пробачиш.
Всі ці вірші, вони не з проста.
Чи ти зрозумієш у цьому випадку,
Мої слова, що згорять у вогні.
Жартуючи час, залишає на згадку,
Образи й тіні, явля уві сні.
Серце, що тихо говоре
© Copyright: Евгений Коровайко, 2013
Свидетельство о публикации №113031301178
Свидетельство о публикации №113031301178
Рецензии