Шукач

Він шукав щось безмежне і світле,
Щось життєве, наповнене змістом,
І про теє, чарівне, спліталось
І тягнулось за ним слів намисто.
Він шукав теє в книгах запилених,
Гарячково сторінки гортав;
У пошуках все блукав він світом,
У країнах всіх був і містах.
Все випитував в сивих старців,
Що в думках існування конають:
«О, скажіть мені, мудрі старці:
Що шукаю й де те, що шукаю?»
Захлинався своїми бажаннями,
Наче риба повітрям холодним,
Жив самими передчуттями:
Вічно втомлений, вічно голодний...
І знайшов! Та солодка хвилина
Видавалась за вічність щасливу.
І тому, що була так жадана,
Мала магію хворобливу.
І тому, що шукав так довго
Те життєве і те мінливе,
Здивування не мало меж –
То була звичайна людина.
Сіроока та з темним волоссям,
Не примхлива, але і не тиха,
Не висока і трохи кирпата,
Що не знала жодного лиха...
Не вдалось шукачеві привласнити
Об’єкт тихих нічних зітхань –
Сірооку кирпату дівчину,
Мету всіх своїх намагань.
Скільки сил у пошуки вкладено,
Скільки мрій перемріяно тих...
Яка дивна-предивна знахідка
Дале боляче й раптом під дих.
І в порожності свого світу
Він кричав на весь голос: «За що!?
Я шукав тебе всюди... Мрія!..
Моя мрія тепер ніщо».
І трощив навколо всі речі,
Все лахміття свого життя,
І заплющував очі міцніше,
Щоб не бачити майбуття.
То була його остання пісня –
Дрижання єства вивернутого назовні,
Оголеного, беззахисного єства,
Що само себе пошматувало. Умовно
Поділило на «до», «зараз» і «не має значення»
І застогнало не в силах прийняти, пробачити
Небесам ту жахливу тортуру.
Й возвело навколо величні мури
Із каменю сірого, як самі думки його.
Він знайшов примирення з болем
Лиш забувши про її і своє існування.
Більше не ходив вночі чистим полем,
А леліяв звичайні людські думки;
Був одним з мільйонів нікчем.
І навічно загинув у ньому шукач –
Від тепер став звичайним споживачем.


Рецензии