В небі зорі палали крапками
Чоловік, так чекав на дощі
Йому треба було поплакати
Замість цього, писав він - вірші
Вимальовував літери бережно
Рифмував свої рани та біль
Наче знову на свої спогади
Сипав без жалю білу сіль
І в душі, де так тяжко і гірко
Замовкав його тихий той стон
То життя було наче в тумані
Як забутий з дитинства сон
В тому мареві, знову і знову
Білі хмари його життя
На чолі виступають шрамами
Відголоски його каяття
Біль і спогади, наче та кара
Сум і розпач – друзі до віку
Знову й знову в ночі не спиться
Від своїх тяжких дум чоловіку
І так часто блистіли сльози
Коли йшли за вікном дощі
Але зараз, палали зорі
Чоловік той писав - вірші
Чоловiк той писав - вiршi
© Copyright: Владимир Фадеев, 2013
Свидетельство о публикации №113030908073
Свидетельство о публикации №113030908073
Рецензии
