Блукаю вдень то в луках, то в гаю...

Блукаю вдень то в луках, то в гаю,   Весь день брожу в лесах или в лугах,
Як дерево, вдихаю запах літа,           Как дерево, вдыхая запах лета.
На падолі джерельну воду п'ю,         И солнце ясное сияет в небесах,
А на межі схиляю колос жита,          И травка каждая теплом его согрета.

І так живу, як придолинний цвіт, –   И так живу, один под звоны лир
Без розмислу, без дум і неспокою.    Без размышления, без дум и непокоя.
Та що по тім? Ніч владною рукою    Но что затем? Ночь властною рукою
Мій осяйний переміняє світ.             Мой лучезарный изменяет мир.

Тоді іду блукати в інші луки.            Тогда иду бродить в иные дали,
Там холодом північної роси              Где лунным серебром блестит роса
Торкаються мене невидні руки         В обитель снов и неземной печали.
І з темряви, з Великої розлуки          Чтобы из Тьмы Великой прозвучали
Звучать давно безмовні голоси.        Друзей давно ушедших голоса.

В.Е.Свідзинський, 1939.