Образливо мені, коли я бачу
Скривавлені тополі при шляху,
І їхні стогони та плачі
Стіною б'ються в місячну луну.
Примари ночі, понуро голови схиливши,
Затято і вороже так стоять
І свої віти гордо розпустивши,
У місячній крові собі тремтять.
Вони тримають його павутиння,
Їм відомі пророчі знання,
І у мареві стогне видіння
Запеклого й душного дня.
Не сплять, акани всесвіту - сторожі,
Хоч і чужі, а тиша у тінях
Не так катує мислі гожі,
Що денної задухи по кутках.
Завжди мені приємно говорити
Коли у потемні, насамоті
Мене лиш слухають тополі
Лише вони не є глухі.
Лише тополi не глухi
© Copyright: Доминик Смех, 2013
Свидетельство о публикации №113030501011
Свидетельство о публикации №113030501011
Рецензии
