Вогні великого міста, а може й не дуже великого,
а може навіть не міста, але все ж таки вогні…
За шторами ховаються люди,
Я на вікні пишу тобі етюди,
Уже набридли самотні пісні!
Я дивлюся крізь скло на запорошені речі,
твої, мої – усе впереміш.
Ностальгія робить мене навіки приреченим,
І ніби в серце моє ти встромлюєш ніж.
Я хочу ще! Вікна, тебе і віршів!
Потоки рим в всепоглинаючій пітьмі.
Я називаю тебе просто – Муза,
І я без тебе пропиваю свої дні.
А я пишу і знову все без змісту,
Пусті слова, абсурдні строфи.
Я помираю, задушений твоїм намистом.
«Твоя улыбка – вестник катастрофы…»
Я хочу ще! Вiкна, тебе i вiршiв!
© Copyright: Артур Рим, 2013
Свидетельство о публикации №113030411657
Свидетельство о публикации №113030411657
Рецензии
