Душа вiчно молода

                Давно минуло вже дитинство босоноге ,
                В весняних квітах буйна юність пронеслась ,
                Коли бентежила закоханість й дорога
                В життя складне й велике тільки почалась.
   
                А потім молодість упевнена й смілива
                Рішуча  і замріяна пройшла ,
                Вона  була найкраща й найщаслива,
                В майбутньому житті свій шлях знайшла .

                Так швидко, наче день один, минула,
                На серце вплинувши пожежею кохання,
                В усі кутки нам в душу заглянула,
                Дітей подарувала й сподівання!
 
                Так незабаром вже настала й зрілість,
                Серйозна, сильна – вона нас загартувала,
                Терпіння, витримку, бажання і можливість,
                Придбати вона нам допомагала.

                А там вже й мудра старість наздогнала,
                Але ж душа, як дивно, не старіє,
                Все що в житті було  вона згадала,
                І як в дитинстві, знов вона радіє!

                Ті ж відчуття у спогадах про юність,
                Ті ж хвилювання  в  згадках про кохання,
                Вона долає до життя байдужість,
                Живуть ще й на майбутнє сподівання.
 
                А час летить і швидкість набирає,
                І знає старість ціну  кожній миті,
                Завжди було так, все колись минає,
                Але душа живе і вічно буде жити!