Стіни в лікарняній палаті були холодні
і капельниці якісь болючі,
але коли я вранці відкрила очі-
ти перший примусив мене посміхнутися.
Ти сидів на моєму ліжку з краю,
наче думав що зараз будеш мені казати,
та через 10 хвилин, я признаю,
зрозуміла, що не дасиш мені сумувати.
Я назавжди запамятала твої очі-
вони такі веселі , цікаві й зелені,
частенько згадую їх серед ночі,
коли підвожу свій погляд до стелі.
І волосся твоє руде , яскраве,
мов би полумя поцілувало тебе у скроні,
коли ти брав обережно мене за руку,
наче сонце обпікало мої долоні.
На прощання подарував мені машинку,
і назавжди залишився хлопчиком моїх мрій,
знаєш, якщо б щастя можна було назвати їм'ям
я б назвала його твоїм, Андрій.
Рудий
© Copyright: Аника Ветрова, 2013
Свидетельство о публикации №113030301640
Свидетельство о публикации №113030301640
Рецензии