Сонце до зірок ревнує,
Ховає за блакиттю небеса,
Дощем, як слізьми, умиє
Тугу за несказані слова.
Душа до Бога мріє,
Шукає стежку до буття,
А час швидко сплине
Серед чуток, ілюзій забуття.
Моїх бажань надмірність,
Холод егоїстичного життя,
Фантазій і думок невірність,
Все розчинить темне небуття.
Але бажання жити
Не земним, а вічним майбуттям
Не дає душі скоритись
Під тяжінням плинного буття.
Сонце до з рок ревну
© Copyright: Олег Шостак 2, 2013
Свидетельство о публикации №113030209825
Свидетельство о публикации №113030209825
Рецензии