Дощ лив вже мабуть вічність,
Зриваючись сильніше.
Він ніс свою величність,
І бубонів гучніше.
Бродив самотній ,босий
По вулицях забутих.
Давно сивоволосий,
І до землі прикутий.
Чому його боялись?
Усе не міг збагнути...
Чому всі в мить ховались,
Старались обминути?
Він стукався у вікна,
По стріхах сумував.
Його душа приникла,
Помалу дощ вщухав...
Дощ
© Copyright: Вовк Ирина, 2013
Свидетельство о публикации №113030206024
Свидетельство о публикации №113030206024
Рецензии