Ми маємо,що маємо,таке вже сьогодення,
омріяне, осліплене,примарне і нікчемне,
Та навпаки важливе та незмінне – це правда в серці
при всіх знімаючи скарби залишитись напевно!!!...наодинці ???!!
По ранку бачимо вінчання туги та смутку в парі,
і не надійним є прощення вчорашніх слів
для нинішніх митців..
Примарне щастя – гріє очі,кружить наосліп вальс
збиває ритм та такт ще вітер різних барв,
Ванілом віє, криє жовте листя, хмари збирають все намисто,
нанизують скарби та роблять забавки,за для забави пам'ять порушують вже сни
-все про казки..і ти забувши про АЛЕ
з посмішкою зітхнеш :".. і все таки намисто є" ..
а скарб то є в руці чи ні у нічки не питай…зустрінеш день у нього запитай..
Ванил
© Copyright: Анастасия Тринская, 2013
Свидетельство о публикации №113030100208
Свидетельство о публикации №113030100208
Рецензии