12 братiв

годуй із долонь своїх воронів.
збирай чорні пір'їни,
          коли вони відлетять.
твоє галасливе серце
          вже
                сховане,
сплітай кропив'яні сорочки,
          мовчазна.
спокутуй щодня
          свої
                дванадцять
                провин,
сколи свої пальці об
          жала і
                надії.
стояло у замку дванадцять
          домовин,
на шпилі
          кривавий прапір
                червонів.
зірвались, злетіли,
          а ти - нещаслива, тринадцята.
твоя частка - тиша,
          але ти рада і тому,
мов біла ворона у
          воронячій нації.
сплітай своє полотно,
          забувай про втому...
усі сподівання
          на
                порятунок
                ховай
                щосили,
усі мрії про завтра облиш
          для потомків
і на власній страті,
          безмежно
                схиблена,
продовжуй колоти пальці об головоломки.