А я в дитинства ще молю хоч мить:
«Чекай! Чекай… Я ж так тебе любила…».
А серце так розлукою щемить,
Мов я любов від нього відлучила.
А я тебе на фото бережу,
І в віршах, де ти в кожнім слові граєш,
І в амулеті-камінці ношу –
Не забуваю. Я не забуваю…
Лиши мені хоч віру в чудеса,
Щоб, як любов знеціниться до краю,
Я не зуміла донечці сказать,
Що на Землі ніхто вже не кохає.
Щоб, як війне у коси сивина,
Я вірила, що ще живу на світі,
Що ще не відцвіла моя весна
І ще не пізно розквітати, жити.
Молю ще мить, а далі – вітром стань,
Дай я вдихну тебе на повні груди,
Вдихну надій, наївних сподівань.
Хай мого серця доля не остудить.
А я в дитинства ще молю хоч мить...
© Copyright: Натта Ли, 2013
Свидетельство о публикации №113022701317
Свидетельство о публикации №113022701317
Рецензии
