Сказка - начало

Вообще, детской литературы сейчас много. Я бы даже сказал: более чем достаточно. Но откровенно говоря, толкового, увлекательного и написанного понятным детям языком – катастрофически не хватает. Это я Вам как папа со стажем говорю. Со всей, так сказать, ответственностью. Имеется в виду литература для тех кому от 1 до 3-5 годочков стукнуло. И выискивать эти крупицы приходится не на шутку серьезно. Спасает конечно классика жанра: стишки-потешки, Сорока-Ворона, Азбуки опять же там всяческие. Но ведь на Курочках Рябах  и Соломенных Бычках далеко не уедешь. За пару месяцев детишки их уже наизусть знают , как Отче Наш. И пусть герои, такие как Колобок, Пан Коцький или тот же Котигорошко, достаточно  неповторимы и индивидуальны, но и они со временем приедаются. И  детям становится скучно. Хочется чего-то увлекательного, захватывающего, но в первую очередь - нового. Нужны новые герои, свежие. Достаточно оригинальные, но в тоже время немножечко знакомые и близкие, что бы быть понятыми и принятыми. Достаточно живые, что бы сопереживать им.  Достаточно харизматичные что бы им хотелось подражать, и расти вместе с ними. В меру сумасшедшими (фантастичными – если угодно), что бы поверить в чудо. Ведь чудеса – они вокруг нас. Стоит оглянутся вокруг, присмотреться повнимательнее, и обязательно наткнешься на чудо. Но вот беда: мы – взрослые, в нашем бешенном ритме жизни и нескончаемой погоне за материальными благами, разучились видеть чудеса… Так появилась идея написать сказку. Детскую. Желательно что б с моралью. Но такими словами написать, чтобы детям, значит, всё понятно было. И при этом к тому же ещё и интересно.  Я конечно не Джоан Роулинг (это та самая тётенька, что Гарри Поттера и Хогвардс придумала ), однако тоже решил на цикл замахнутся. В планах не много не мало – 12 сказок. Коротеньких таких, на страничку - две. Почему именно 12 ? А вот это уже мой секрет, который откроется лишь тому, кто осилит плоды моего творчества : )   Я сказочник начинающий, так что не судите строго. 
Говорят, название произведения (будь то фильм или книга) зачастую имеет решающее значение. Название должно заинтересовать, заинтриговать, привлечь внимание. Следуя современным тенденциям, я пожалуй так и назову первый свой опус: «Сказка – начало».
А что ? Гламурненько и к тому же в ногу со временем. Так…с названием определились.  Что там у нас дальше ? Самое трудное разумеется – первое предложение. Как там у классиков: «жили-были ….», нет – не подходит. А если так «в некотором царстве, некотором государстве…» ? Нет – не то. «Скоро сказка сказывается, да не скоро дело делается» - вообще не в тему : (      А может: «В тёмном – претёмном, дремучем лесу…» , это уже не сказка, это ужастик какой-то получается. На ночь такое лучше детям не читать. Да и взрослым тоже…хотя… и на такое любители наверняка найдутся.
А что если так : «Когда…». Вроде ничего ? Точное время мы, разумеется, уточнять не будем.  И так, кипятите чай (ну или молоко) с мёдом, надевайте свои пижамы, закутывайтесь в любимое одеяло, словом устраивайтесь поудобнее,  а мы – начинаем нашу сказку…

Коли дерева були маленькими, а усі звірі вміли розмовляти, на галявині, що посеред Чарівного лісу, виросло 12 дивовижних квіткових кущів.  Ніхто не знає напевно, але балакуча тітонька сорока усім розповідала, що квіти ці виросли однієї ночі,  тієї самої, коли з неба падав зірковий дощ, а люди в навколишніх селах всю ніч співали пісень та стрибали через багаття. Та й старий, мудрий ведмідь, повсякчас згадував, що ще минулого вечору, він збирав на галявині сухий хмиз для своєї барлоги, а вже вранці, на цьому самому місці, виросли густі зелені кущі. Полохливі сіренькі зайці, які завше ховалися під густим корінням дерев, що росли на галявині, наперебій розповідали, як на їхніх очах, на кущах виросли бутони, та розпустилися небаченої краси, чарівні квітки. В тому що квітки чарівні, ніхто з лісових жителів не мав жодного сумніву: ліс  - чарівний, галявина – чарівна, а хіба ж можуть на чарівній галявині в чарівному лісі вирости прості, не чарівні квіти ? Мабуть що ні. Та самим дивовижним було те, що коли квіти розкрили свої бутони на зустріч ранковому сонечку, всередині, на кольорових пухнастих маточках, можна було побачити крихітних дівчаток та хлопчиків. Усі вони міцно спали в своїх квіткових ліжечках, замість подушок підклавши під голову крихітні, складені човником долоні. Дівчатка виглядали гарненькими та ніжними, одягненими у вишукані різнобарвні сукні. Їхні зачіски прикрашали акуратні невеликі віночки, або ж просто вплетені у волосся, дрібненькі квіточки. Хлопчики виглядали на диво охайними. Дехто з них був підперезаний ремінцями, не товщими за волосинку дорослої людини. А четверо чи п’ятеро, навіть були одягнені у справжні капелюшки, зроблені з малесеньких квіткових бутонів.
На радощах, зайченята заходилися оббігати домівки лісових жителів, щоб повідомити їх про дивовижну та незвичайну новину. Незабаром усі звірі тишком-нишком вже прямували до того самого місця – усім кортіло роздивитись небачених гостей та першими привітати їх у рідному лісі. Зайці передували показуючи дорогу. Відштовхуючись від землі довгими та сильними задніми лапами, вони весело стрибали один через одного. За ними, по тоненькій стежинці, вкритій м’якою травою, поспішали їжачки, не забуваючи наколювати собі на голки, грибочки, які вони помічали під великими листами лопухів, що росли вздовж стежки. Трійка молодих оленяток, у яких ледве почали пробиватись ріжки, обережно цокали маленькими копитцями, аби не наступити на стайки мишенят, що наввипередки чимдуж неслися вслід за зайцями. Їх сіренькі хвостики було ледь видно над густою травою. Весело пересвистуючись, з дерева на дерево стрибали руденькі білочки. А високо в небі, над деревами, тяжко змахуючи крилами, летіла тітонька сова. Взагалі то тітонька Сова ніколи не вставала так рано, вона любила поспати до обіду, і виходила на прогулянку ближче до вечора. Але і її схвилювала поява незвичайних гостей, і тому, тітонька сова, часто позіхаючи, теж прямувала до Чарівної галявини, аби на власні очі побачити це диво. За нею, не замовкаючи ні на хвилинку, з гілки на гілку перелітали балакучі сороки. З веселим гудінням, мимо них пронісся рій диких бджіл. Зайченята не змогли повідомити бджолам новину, бо їх вулик висів надто високо на дереві. Але це не завадило бджолам відчути дивовижний аромат незнайомих квітів, що доносився до них прямо з Чарівної галявини. А усім відомо, що квіти – це нектар, а нектар – це мед. Отже бджоли дружнім роєм летіли на аромат обговорюючи в польоті, якій саме мед у них вийде зробити із нектару тих квітів що виросли в їх лісі всього за одну ніч. І навіть працьовиті бобри, залишивши будування греблі, поспішали на зустріч із гостями. Останнім, важко перекочуючись з лапи на лапу, через ліс йшов ведмідь зі своїми ведмежатами. Він часто зупинявся аби віддихатись та дати можливість ведмежатам, поласувати смачними, соковитими ягодами, що траплялись у них на шляху. І лише дружні родини борсуків та єнотів, що з давніх-давен мешкали в норках зовсім недалеко від Чарівної галявини, ретельно вичистивши густе хутро, не поспішаючи, один-за одним, чимчикували по стежинці.
- Сонечко !, - першою прокинулась світловолоса дівчинка, одягнена в блакитну сукню, із тендітним віночком із дрібненьких білих квітів,- Як добре !
Вона в повний ріст встала зі свого квіткового ліжечка, та весело посміхнулась на зустріч сонячним промінчикам, що падали на галявину, пробиваючись через густу зелень дерев, що росли довкола.
- Нарешті ми вдома,- замруживши очі вона солодко потягнулась, та розправила за спиною невагомі прозорі крильця.
Усі звірі, що затамувавши подих, стояли між дерев та кущів, не наважуючись підійти, захоплено зітхнули. Побачивши юрбу звіряток, маленька фея зовсім не розгубила. Навпаки - вона ласкаво посміхнулася до них: - Доброго ранку. Мене звати ХХХХХХХ. А це – мої брати і сестри, - вона показала долонею на інших фей, які теж поступово просиналися від сну, солодко позіхаючи: - Ми дуже довго подорожували світом, та нарешті повернулися додому, - вона ніжно погладила рукою пелюстки рожевої квітки, на якій стояла.
- Додому ? ,- маленьке руде білченя несміливо підповзло на самий край найнижчої гілочки на дереві, аби розглянути крилату дівчинку якомога ближче: - Тобто Чарівний ліс - це Ваш дім ?
- Так ! Ми народились тут багато-багато років тому. Як же добре повернутися сюди знову,- її щирий сміх кришталевими дзвіночками
пролунав над галявиною.
- І справді, я пригадую, як бабуся моєї бабусі розповідала мені про тих, хто жив в Чарівному Лісі ще від початку часів, - тітонька Сова  спустилася з неба прямо на середину галявини, і склавши крила уважно розглядала маленьких чоловічків: - Але я й гадки не мала, що ми зможемо побачити Вас на власні очі. Так багато років пройшло. Ліс виріс і змінився з того часу. Навколо лісу тепер живуть люди…
- Люди….,- фея на хвилинку замислилася.
- Люди…,- тітонька сова устало зітхнула: - Вони час від часу приходять сюди назбирати хмизу чи забрати старі сухі дерева, на яких більше не росте листя.  Ми не перешкоджаємо їм, при наймі до тих пір поки вони не починають вирубувати молоді, зелені деревця чи полювати на нас. А Їх діти часто приходять в Чарівний Ліс збирати гриби та ягоди. Інколи ми розмовляємо із людськими дітьми: дехто лякається так тікає і більше ніколи не приходить до лісу, але деякі діти повертаються знову.
- З ними дуже весело гратись,- пухнасте сіреньке зайченя підстрибнуло від радощів: - Іноді вони навіть приносять нам солодку моркву чи печиво,- зайченя забарабанило передніми лапками по траві.
- Діти ,- виблискуючи на сонці золотими крильцятами, на квітку поряд із феєю сів маленький хлопчик, вбраний в червону сорочку та синій капелюшок:- Саме через них ми і повернулись. Багато чого в світі змінилося за останні роки, гадаю ви в Чарівному лісі також це помітили ?
У відповідь звірі дружно закивали головами, а старий ведмідь сумно та голосно зітхнув.
- Дітям потрібна наша допомога.
- Ви будете лікувати дітей ? – маленьке їжаченятко злякано притулилося та свого тата-їжачка.
- Майже,- підморгнув йому змовницьки хлопчик із золотистими крильцями: - Ми будемо частувати їх цукерками.
- Чарівними ? – їжаченятко сором’язливо виглянуло із-за татової колючої спини, та посміхнулось.
- Звісно чарівними. Але для цього нам буде потрібна Ваша допомога,- прозорі крильця замиготіли за спиною і хлопчик злетів в небо над галявиною: - Жителі Чарівного Лісу ! Усі хто повзає, ходить, літає чи плаває ! Ми просимо Вас про допомогу!
- Невже ви хочете щоб ми вийшли із лісу до людей ?  Розмовляли з ними ? Допомагали їм ? ,- молодий стрункий олень гордливо задер в небо свою мордочку із пишними крислатими рогами:- Для цього у людей є корови, свині і кози, а також собаки та коти. Достатньо того що люди використовують наших братів - вільних степових коней, для того щоб перевозити свої незграбні вози.
Ми – жителі Чарівного Лісу не станемо прислуговувати людям,- олень вдарив копитом могутньої ноги по землі, підкинувши в повітря грудочки землі та клаптики зеленої трави.
- І не треба,- голос зеленоокої, руденької феї у фіолетовій сукні, перекрив гамір на галявині, який вчинили звірі сперечаючись між собою після виступу оленя: - Зовсім не цього ми у Вас просимо,- притихлі звірі розгублено переглянулись між собою: - Як уже сказав мій брат,- вона показала крихітною долонею в сторону усміхненого хлопчика, який все ще висів в повітрі над галявиною: - Нам потрібна допомога для того щоб приготувати багато – багато цукерок.
- Але як саме цукерки допоможуть дітям ? – тітонька сова пильно дивилася в зелені очі маленької феї: - Адже від них лише псуються зуби ?
- Це буду не прості цукерки,- фея лагідно посміхнулась до звірі: - ми приготуємо чарівні ласощі, із меду, який лісові бджоли зроблять із нектару наших чарівних квітів,- вона обвела рукою 12 пишних різнобарвних кущів, з яких виглядали інші феї: - Ці квіти дуже особливі. Ось на приклад, якщо з’їсти меду з цієї квітки, - дівчинка торкнулася пальцями пелюстки рожевої квітки, на якій стояла – то одразу і назавжди забудеш про усілякі лінощі. Станеш працьовитим та старанним. Будь-яка робота буде тобі по плечу.
- А якщо скуштувати меду з моєї квітки ,- хлопчик із золотими крильцями опустився на велику жовту квітку, з якої у різні сторони стирчали тоненькі довгі тичинки,- Станеш сміливим та безстрашним !
- Моя квітка стане в нагоді якщо хтось частенько любить прибрехати,- симпатична фея у крихітних черевичках зроблених із зелених листочків, з гордістю стояла посеред широкого фіолетового бутону: - Той хто скуштує з неї меду, завжди буде говорити тільки правду.
- Спробувавши цей мед, будь-хто відразу позбудеться пихатості та гордині…
- Мій мед забирає злість, натомість наділяє добротою та ніжністю…
- А моя квітка робить інших охайними та чепурними…
- Мед з моєї квітки зробить будь-якого непОслуха – самим чемним …
- Якщо з’їсти мого меду – не страшна ніяка хвороба ….
Феї на перебій розповідали про чарівні особливості своїх квітів. Звірі потроху заспокоїлися – їм не доведеться залишати свою домівку – Чарівний ліс та виходити до людей, серед яких далеко не всі такі добрі та милі, як ті діти, що часом приходять в ліс аби назбирати грибів чи ягід.
- Лісові Бдж-жжж-жоли будуть раді прислуж-жжж-житися !,- рій бджіл радісно гудів над галявиною: Миж-жжж-бо приготуємо такий
же-жжж-ж мед, якого ще ж-жжж-жодна людина, в своєму ж-жжж-итті не куж-жжж-жтувала !
- Ми із найміцнішого дерева зробимо столи та шафи, для зберігання меду та приготування цукерок, - весело загомоніли бобри.
- А ми із глини та кори дерев приготуємо різноманітний посуд,- запищали з трави сіренькі мишенята,- Ми вміємо ! Так-так !
- І ми ! І ми ! Ми теж хочемо допомогти ! – аж підстрибували в захопленні зайченята.
- Ми будемо радій будь-якій допомозі. Та й робота знайдеться для кожного,- весело посміхнулася руда фея: - Адже вже травень, а усім відомо що травневий мед самий корисний.
- У мене десь була книга із рецептами надзвичайно смачних медових пряників та цукерок,- тітонька сова почухала крилом своє пишне підборіддя ,- Ось тільки куди я її могла покласти …?
- Куди вже Вам, тітонько Сово,- голосно розсміявся старий ведмідь: - Вже хто-то, а ми – ведмеді розуміємося на доброму меді,- ведмежата дружно закивали головами на знак підтримки.
- Усі знають що ведмеді вміють добряче поласувати медком, - набундючилася сова: - та ще ніхто не бачив як хоча б один ведмідь бігав від квітки до квітки, збираючи нектар.
- Таки правда, - тяжко зітхнув ведмідь: поїсти медку – це ми завжди, це ми з радістю. Особливо до чаю, взимку, коли на дворі сніг та морозий такий що з барлоги й носа не висунути.
- Друзі ! ,- хлопчик в синьому капелюшку сів на ведмеже плече та сміливо обвів поглядом усю галявину: Меду вистачить на всіх!
- Але ж кущів всього дванадцять,- маленьке білченя із руденьким пухнастим хвостиком здивовано захлопало очима.
- Та якісь й не дуж-жжж-же ж вони жжж і великі,- захвилювались бджоли:- З таких же-жжж меду дуж-жжж-же багато не збереж-жжж !
- Так, кущі наші й на справді не великі,- у погляді хлопчика заблищали веселі бешкетинки: проте це не звичайні кущі не звичайних квітів. Вони - Чарівні. І меду з них буде досхочу. Усім вистачить: кожному звірятку та кожній дитині. І не тільки тим що живуть поряд із  Чарівним Лісом. Ми відправимо наших розвідників за ліси, за ріки, за гори та за моря. На світі живе стільки дітей, що й не злічити.
І саме тому нам знадобиться багато-багато медових пряників та цукерок…   


И дабы разбавить зевание взрослых, нашедших в себе силы прочитать всё  вышеизложенное: Вы думаете, сказки начинаются со слов «Жили-были»?… Ошибаетесь, сказки начинаются со слов «Успокойся, дорогая, она всего лишь моя знакомая!»